Третього грудня виповнилося п’ять років з дня обрання головою Миколаївської обласної ради VII-го скликання Вікторії Вікторівни Москаленко. І так сталося, що того ж дня в її кабінеті відбулась цікава і доволі відверта розмова за участі трьох журналістів – Павла Москальова, Вадима Роскопова і Андрія Тюріна. Вікторія Вікторівна поділилася власним поглядом на здобутки і прорахунки депутатського корпусу VII-го скликання, пригадала важкі моменти і щасливі миттєвості останніх п'яти років. Тож, пропонуємо Вам розлогий варіант нашого діалогу.

Кор.: – Вікторія Вікторівна, сьогодні минуло п'ять років з дня обрання Вас головою Миколаївської обласної ради. Протягом всього цього часу Ви були на вістрі інформаційної атаки. Журналісти не припиняли про Вас говорити і писати. Ви перебували під свого роду тиском з боку представників окремих ЗМІ.

В.М.: - Ви знаєте, чи випадково так сталося, чи так повинно було бути, але сьогодні дійсно ми з Вами зустрічаємося у той день, коли мене п'ять років тому обрали на цю посаду. І мабуть, потрібно підбити підсумок цих п'яти років. Для мене це були п'ять років життя. І 90% часу забирала робота в Миколаївській обласній раді. Сказати, що колись я хотіла стати публічною особою? Ні, навіть не мріяла про це. На питання: як я прийшла у владу? -  завжди відповідаю – через опозицію. У 2013 році ми вийшли на майдан. До того часу я не була публічною особою. Мені не хотілося ніколи влади, публічності. Мені вистачало моєї завантаженості. Я була юристом, адвокатом. Мені завжди подобалося те, чим я займалася. І слава Богу, у мене сьогодні є ця професія. Тому, коли ми виходили за верховенство закону і права, за честь і гідність, я думала лише про це. Згодом, команда «Фронту змін», «Народного фронту» запропонувала піти на посаду голови районної державної адміністрації. По суті, про ці п'ять років в обласній раді і півтора року в райдержадміністрації, я говорю так – це урок. Урок на все життя. Я стала зовсім іншою. Я по-іншому почала реагувати на прояви несправедливості. Більш різко, я би сказала. І тримати удар. Тому що, до цього моменту у мене все складалося більш позитивно. і ось таких викликів не було. Не було у моєму житті необґрунтованих звинувачень. Коли ти вчиняєш правильно, вчиняєш по закону, а у засобах масової інформації це просто викладають, як прояви зла. Я почала розуміти де біле, а де чорне. Хто справжній друг, а хто ні. Перекручування суцільне…

Я скажу так, для мене це була важка робота. І на питання про посаду завжди відповідала – нічого крім роботи. Коли я до цього так відносилася і намагалася втілити у життя, то з таким принципом було набагато легше. Маю сказати, що громадська позиція і громадська активність мені завжди була притаманна. І тому так мені судилося обіймати таку відповідальну посаду. Я ні про що не жалкую. Хоча, попередньо схилялася до думки, що головою все ж таки мала б стати інша людина. Я скажу відверто – боялася. Втім, ризикнула і сьогодні, іще раз на цьому наголошую, ні про що не жалкую.

Кор.:- Протягом певного часу у Вас була, так би мовити, "своя" зала. З політичної точки зору. Ви мали підтримку основних фракцій політичних партій обраних до обласної ради на той час. В певний період часу ситуація почала загострюватися. Навіть з появою голови облдержадміністрації Олексія Савченка. Як вдалося Вам втримати контроль і рівновагу депутатського корпусу. До того ж, на час Вашої каденції, як голови облради, випав момент відсутності очільника облдержадміністрації. Ви фактично залишалися єдиним керівником в регіоні.

В.М.: - Більш того, нам 2016-го року вдалося реалізувати першу серйозну справу…Ми зібрали комісію…Були перші 80 млн.грн. з державного бюджету на дорогу Н-11. Тоді Службу автомобільних доріг в Миколаївській області очолював пан Антощук і стояло питання повернення цих коштів. Ми зібралися і перші зрушення на 10 км. стали можливими. З Савченком, як з'ясується згодом, у нас було чимало спільного. І треба йому віддати належне щодо патріотичної позиції, ставлення до захисників, їх матусь і дітей. Не знаю, наскільки це був його стан душі, чи данина часу…Але в цьому ми з ним зійшлися. А як мене відправляли у відставку?...Ми про це вже не раз згадували…Це було ось у цьому кабінеті, в якому ми зараз з Вами сидимо. До третьої години ночі вони від мене чекали заяву. Тут були і мої рідні. Савченка боялися. Боялися всі. І депутати у тому числі. Нова людина. До третьої години ночі він вимагав від мене покласти на стіл заяву про звільнення. Я теж боялася. Я не знала, чого очікувати від нього. Чи то порушення кримінальних справ, чи то "беспредела". Зрозуміло, що репутація моя була чиста. Проте, заяву довелося писати. У тексті вказала, що заява написана під тиском голови облдержадміністрації Савченка. І пішла у кабінет до нього. Звісно, зміст йому не сподобався. І він мене вигнав. Олексій Савченко дозволяв собі таку поведінку. Через деякий час він таки вибачився. Чим мене дуже здивував. Його слова: "Вибач, я помилився. Мене накрутили. Ви та людина, яка по-справжньому вболіває за Миколаївщину". Ці слова Олексій Савченко повторить по завершенні його терміну повноважень.

Кор.: - Ви знаєте, хто стояв за цією справою? Хто його накрутив?

В.М.: - Так, він тоді мені сказав. Це були народні депутати, які були в його оточенні.

Кор.: - Про це вже зараз можна говорити вголос?

В.М.- Так, це Андрій Вадатурський, Давид Макарьян. Я переконана, що був іще цілий ряд людей, зацікавлених у моїй відставці тоді. Більше того, обласною радою точилися плітки відносно обрання головою обласної ради Івана Васильовича Кухти. Ця інформація не була закритою. Іван Васильович тоді був у складі фракції БПП. Мовляв, перезавантаження керівництва, знову ж таки своя людина тощо. Він ходив до Савченка. Ймовірно, що у них були певні домовленості відносно мене. І коли ми таки знайшли спільну мову, вони ж і попросили призначити Кухту першим заступником голови облради. І я тоді не погоджувалася. Іван Васильович пояснював все позицією Савченка. Мовляв, це не його особиста дія. Я таки подала його кандидатуру на посаду першого заступника. Та й тут не склалося. І це інтриги не мої. Він вийшов зі складу фракції, тому мав залишити посаду.

Кор.:- Вікторія Вікторівна, пропоную все ж таки відштовхуватися від цифр. Таких символічних, як п'ятірка. Можете назвати п'ять вагомих досягнень обласної ради, Вас особисто і таку ж кількість задумів, які не вдалося втілити у життя?

В.М.: - Одне з перших завдань, яке ми почали втілювати разом з депутатським корпусом обласної ради сьомого скликання - це відкриття акушерсько-гінекологічного відділення Миколаївської обласної клінічної лікарні. Це те, що планували зробити депутати попередніх скликань. Але нам вдалося довести це до логічного кінця. Була створена і матеріально-технічна база і підібрано відповідні кадри. Як вона зараз працює, це питання до медичних працівників і поліпшення якості, а на той час це була вимога часу. Жінки, які народжували з патологіями, їм фактично не було де отримати якісну послугу і допомогу. Це перше. По-друге, саме депутатському корпусу Миколаївської обласної ради сьомого скликання належить ініціатива щодо надання одноразової грошової допомоги важкохворим дітям. Ми про це довго сперечалися. Це вперше, коли депутатський корпус підтримав таке положення. До цього часу такої допомоги родини важкохворих дітей не отримували. І пан Савченко, і його заступник Кушнір вважали, що тим самим ми відкриваємо "ящик Пандори". Тому що, кількість важкохворих дітей значна. І грошей потрібно буде чимало. В депутатському корпусі точилися справжні баталії. Доходило до моїх сліз. Я говорила, що ми поставимо суму-запобіжник, яку ми надаватимемо з обласного бюджету.

Ми 57 дітям надали допомогу. В 2018 році питання було проголосоване. Потім майже рік тривало наше протистояння з обласною державною адміністрацією. І тільки 2019-го це почало працювати. Якби не супротив чиновників облдержадміністрації, ця кількість врятованих дітей була б набагато більшою. Розумієте?

Те, що нам вдалося іще. Ми змогли зібрати кошти обласного бюджету, Фонду регіонального розвитку, ця ініціатива теж була підтримана депутатським корпусом, на ремонт радіологічного відділення онкодиспансеру. Сума там понад 100 млн. грн. Йдеться про стовідсоткове оновлення. Плюс обладнання. Воно закуплене за кордоном і ось-ось має бути запущене. Ми кожного дня тримаємо зв'язок з головним лікарем. Я сподіваюся, що до кінця року ми все ж таки його введемо в експлуатацію.

Тема аеропорту…Давайте погодимося, що в 2015 році підприємство не працювало. І з ним обов'язково потрібно було щось робити. Скептиків теж було чимало. Хтось взагалі не бачив в ньому перспективи. Сьогодні ми його відновили. І ті кошти, які були витрачені на реанімацію, на моє глибоке переконання все ж таки принесли позитивний результат. Польоти з Миколаєва поновилися. Світова коронавірусна криза в цілому б'є по туристичній, транспортній інфраструктурах. Але позитивним є сам факт наявності у Миколаєві працюючого аеропорту.

Я сьогодні хочу говорити про знакові речі, які люди можуть побачити і сказати – це зроблено за каденції депутатів обласної ради сьомого скликання. Що в цьому кабінеті народжувалися ідеї і їх втілювали у життя. Під час нашої спільної із Олексієм Савченком роботи з'явилась ідея будівництва у кожному сільському населеному пункті міні-футбольних полів. 60 майданчиків вже споруджено на території області. І знаєте, коли ми виїжджаємо будь-куди на відкриття, кожен сільський голова говорить про необхідність будівництва аналогічного поля у нього. Я хочу, щоб ця програма продовжилася.

У 2015 році мене обирали у непростий для країни час. На Сході України йшла війна. І сьогодні бойові дії не вщухають. Ми разом з Асоціацією учасників АТО/ООС розробили програми підтримки ветеранів, родин і дітей. До речі, вони визнані одними з кращих в Україні. Тому що 2016-го року це питання було дуже непросто вирішувати. І знаєте, я коли переглядаю трансляцію тієї історичної сесії, на якій ми виділяли кошти для бізнес-інкубатора атовців, дивуюся, що змогла це все втримати. Думаю, навіщо я сама пішла на цю провокацію. Оппоблок був проти. І тоді свою підтримку висловили самі учасники бойових дій. Мав місце переломний момент. І це вже був мільйон гривень на наступні роки. 50 тис. грн. отримає учасник АТО, який вже віддав борг країні, для розвитку власної справи. Це дуже позитивна програма.

Була розроблена програма автомобільних доріг Миколаївщини. Що це означає? Ми перестали очікувати на кошти з державного фонду, тому що на момент 2016-го року з цим іще були проблеми, створивши свій фонд, ми за кошти обласного бюджету побудували дорогу Т 15-08 Калинівка – Снігурівка – Березнегувате. І щоб хто не говорив, вона має значення державної. А ми її фактично побудували за обласні кошти. Це був експеримент. І депутати проголосували. У 2018 році підключився дорожній фонд, пішла децентралізація. Субвенція дорожнього фонду розширилася, що також пішло на цю дорогу.

Кор.:  – Вікторія Вікторівна, впродовж теми доріг. Ви були чи не єдиним керівником в Україні, який свідомо пішов на протистояння з діючою владою. А я нагадаю, на той час президентом був Петро Порошенко. Попри Вашу патріотичну позицію, Ви підтримали людей – жителів Єланецького району Миколаївської області і разом з ними пікетували, перекривали трасу державного значення Н-14. Миколаїв-Олександрівка – Кропивницький. Мешканці Єланеччини через критичний стан автомобільної дороги опинилися відрізаними від цивілізації майже. Ви особисто, Михайло Талпа, Олександр Бондар стояли поруч з людьми. Чи не надходило Вам повідомлень від правоохоронних органів, представників центральної влади ?

В.М.: – (важко зітхає) Правоохоронні органи кажете? Тоді був телефонний дзвінок з приймальної Гройсмана. Тоді і Савченко, який був головою облдержадміністрації, говорив, що не треба йти за людьми. До речі, тоді ж був скандал. Приїжджала перевірка до облдержадміністрації з Кабінету міністрів України. Перевіряли, чому керівник не втримав ситуацію, чому люди вийшли. Приїжджав депутат Лівік. Він теж звертався з проханням добре подумати, не розхитувати човна. Я в свою чергу дала зрозуміти, якою б не була моя принципова політична, патріотична позиція, але в даному разі я буду на стороні людей. Це було 2017-го року. А у 2018-му вже заклали перші кошти на проєктування. І сьогодні, коли кажуть, що це "Велике будівництво" президента Зеленського я завжди кажу, якщо вже брати чесно і такою була б позиція в офісі нинішнього Глави держави, то необхідно було сказати, що спорудження почалося за часів президентства Порошенка, а завершували за президентства Зеленського. Це було б чесно, інтелігентно і справедливо.

Кор.: - Між іншим, кошти у розмірі 1 млрд. грн. на цю дорогу були виділені після вашої особистої зустрічі з паном Новаком в Укравтодорі!

В.М.: - І ми таки їздили до Києва. Так, я сама знайшла його номер телефону. Сама йому зателефонувала. Він не розумів, що я від нього хочу. Є виконавча гілка влади. І тим самим ми стали незалежними від виконавчої гілки влади. Обласна рада стала незалежною. І це є правильно!

І ще є досягнення, що депутати отримали від 50 тис.грн коли вони прийшли до 500 тис. на округи. Я веду мову про депутатські кошти. Такого не було ніколи. Хтось говорив, мовляв – це прояв корупції. А я впевнена, що ні. В будь-якому разі все залежить від депутата. І кошти залишалися у наших громадах.

Далі, тут була і державна програма, і обласні кошти. Ми за нашої каденції почали якісно змінювати парк автотранспорту станцій швидкої та невідкладної допомоги і диспетчерських.

Програма підтримки книговидання. Не завжди це на слуху. Проте, за кошти цієї програми побачили світ такі видання, як "Дороги війни", "Миттєвості війни". Фінансування збільшено в рази за цією програмою. Ми все це зробили разом з депутатами.

Кор.: - У вас на столі лежить видання "Южная Правда" з Вашим звітом. Там можна знайти відповіді на безліч запитань відносно роботи і результатів діяльності депутатського корпусу обласної ради сьомого скликання. А у мене питання більш ліричного характеру. Щоб Ви, Вікторія Вікторівна, побажали собі у 2015-му з висоти років сьогоднішніх? І якби Ви знали, що на Вас чекають такі випробування, Ви б погодилися пройти шлях іще раз?

В.М.:  Так, тому що багато зроблено для блага людей. Тоді, п'ять років тому другого грудня мене обрали на фракції. А третього вже необхідно було йти виступати з промовою. Я чесно скажу, що не була підготовленою. Подумала, що необхідно все ж таки переглянути матеріали. Відкрила Стратегію розвитку Миколаївської області. Там знайшла чимало позицій. Згодом, готувала власне промову. І натрапила на цитату Гавела: „Надо работать во благо, а не потому, что это может привести к успеху“. Цей вислів і став для мене девізом в роботі. Успіх – це моя емоція. А те, що ми створили певні блага для людей – це вже інші емоції.

Я не можу сказати, що я була успішною в очах окремих журналістів друкованих та електронних засобів масової інформації регіону. Дехто мене просто перетворив на монстра і корупціонера. Хоча, жодного рішення суду так і нема. Це була організована інформаційна війна проти мене.

 

Кор.: -Ми ж розуміємо, що за цими ЗМІ стоять їх власники, куратори. Вони лише виконавці чужої волі.

В.М.:- Так, вони хотіли грошей обласного бюджету. Хотіли залишити вплив на окремі комунальні підприємства. І тому таким чином паплюжили мою репутацію в очах виборців, пересічних миколаївців. І при всій цій чорнусі люди прийшли і знову підтримали мене. В моєму рідному селі так і питали: "Вікторія Вікторівна, Ви придбали ту автівку, про яку писали журналісти?". А тендер так і не відбувся. Автомобіль не придбали. А як було розкручено?! Що я сама особисто собі хочу купувати авто. А воно дуже потрібне. Сьогодні апарат забезпечений лише одним стареньким автомобілем. І я подивлюся, як нове керівництво виходитиме з цієї ситуації. Коли коронавірус, люди повинні підвозитися на роботу, мова йде про безпеку працівників виконавчого апарату. А як написали?!

Я до чого веду…Ось ви мене спитали, чи пройшла б я цей шлях наново? Так, тому що, коли починаєш бій з несправедливістю, вже не можеш зупинитися. Мені навіть чоловік дивується…Те, що вони пережили з нашою донечкою вдвох протягом цього часу, одному Богові відомо. Там же придумували, що я квартиру придбала, хоча йшла мова про переоформлення нашої сімейної власності. І чоловік не розуміє, чому я знову готова піддати себе і родину таким тортурам. А я радію результату. Те, що зроблено для людей, те, що зроблено для дітей – в галузі освіти, спорту, автобуси, для громад – це величезний шмат роботи. І я ним пишаюся.

Я пишаюся тим, що були люди, які в мене вірили. Які і сьогодні продовжують вірити і підтримувати. Що з'явилися громади. Я абсолютно чиста перед законом і чесна перед своєю совістю.

Кор.:- Поруч з вами, Вікторія Вікторія постійно була родина. Щодня, щогодини, щохвилини власну підтримку Вам дарували батько і матуся. Якось, в один зі складних днів, у Вашому кабінеті я побачив повідомлення на дошці. Там було написано "Вікторіє, ми тебе любимо!". Скажіть, а як Ваша родина пережила ось ці п'ять років?

В.М.: -Моя родина завжди мене підтримувала. І взагалі, я більшу частину свого життя провела в батьківському домі, поруч з матусею і батьком. Ці п'ять років іще знакові для мене, тому що я сама створила родину і у мене народилася донька. Але в той же час, я ніколи не шкодувала, що жила з батьками. Я дуже люблю село. Мені там комфортно. А батьки?.. Так, вони всі мої випробування дуже сильно переживали. Татусь – це високо порядна людина. Його знають в місті, в області і поза її межами. До політики були активними членами громадянського суспільства. Разом зі своїм рідним братом Віктором ми виходили на майдан. Звичайно, матуся нервувала. Це природньо. Потім ми поїхали до Києва. Батько нас підтримував. Хоча, не приховував свого хвилювання. Говорив, що я маю професію. Нормально заробляла. Могла придбати собі і квартиру, і машину… Сьогодні…..Сьогодні вони просто чекають, чекають ці останні дні, щоб зітхнути з полегшенням. Вони притримуються позиції - досить рятувати світ. Навіть батько з великим хвилюванням цікавиться моїм політичним майбутнім. Щоб я знову не висувала свою кандидатуру.

Кор.: - Ви згадали родину, Вікторія Вікторівна, Ви керівник представницького органу влади. Висока посада органу місцевого самоврядування. І водночас народили дитину. Як це все корелювалося? Виховання маленької дитини і робота керівником обласної ради?

В.М.: – Я не можу сказати, що це був такий продуманий план. Так сталося, що я зустріла свою кохану людину. І народження Софії – найголовніше моє досягнення за ці п'ять років. Я дуже рано вийшла на роботу. Я місяць всього була у декретній відпустці. Ймовірно, це моя помилка….(зітхає). І моя дитина це розуміла і відчувала. Якраз зараз їй потрібна моя присутність. Спілкування, виховання. І ми будемо зараз більше часу разом проводити.

А взагалі я вам скажу чесно і відверто – жінок в політиці не визнають. Гендерна рівність – це фарс. Якщо за тобою не будуть стояти зацікавлені групи або ти не присягнеш певній групі людей на вірність, тебе будуть знищувати так, як мене знищували протягом п'яти років. Просто у мене був певний авторитет. Тим більше, що за мною стояли люди: громадськість, військові, волонтери. І були такі моменти, коли одного голосу не вистачало, щоб позбавити мене посади. Це я веду мову про час керування Стадніка. Ніхто не дивиться на твої досягнення, як управлінця-менеджера, ніхто не оцінює роботу. Прийшов Савченко він не хотів працювати з жінкою. Взагалі в Україні жінці дуже важко реалізувати себе в політиці. І я не знаю, яким буде мій шлях в політиці. Тому що для реалізації потрібна команда. А у нас лідерів не люблять. Тим більше жінок. Нікому не потрібна жінка-лідер. Вона потрібна тільки людям. І люди дійсно підтримують. Приходять волонтери, активісти, капелани…Переживають, а як вони будуть вже без мене. Я їм кажу, що ми залишаємося разом, будемо працювати. Це вже стало нашою. частиною життя. Жінці непросто, жінці важко… Я вже не говорю про якісь привілеї. Привілеї не потрібні. Просто рівне відношення до жінки-політика, як до чоловіка-політика і все.

Кор.: - Постійно під час зустрічей, а останнім часом особливо, Ви пригадуєте перші поховання загиблих воїнів, учасників Антитерористичної операції, жителів Вітовського району. З Вашої легкої руки і за покликом душі у виконавчому апараті Миколаївської обласної ради з'явилася посада радника голови обласної ради, яка опікується питаннями учасників АТО/ООС, тимчасово переміщених осіб, дружин, дітей, матусь воїнів. Її обіймає матуся нашого загиблого земляка Вікторія Матієнко. Ця категорія громадян постійно потребує особливої уваги і підтримки з боку представників влади і депутатського корпусу. Як Ви вважаєте, коли підете з посади хтось продовжуватиме так само завзято відстоювати інтереси наших захисників та їх родин?

В.М.: - Вона повинна залишитися. Матусі загиблих Героїв, дружини і діти…Їх сьогодні не стає менше. На жаль. Кількість таких родин тільки збільшується. Війна триває. Тому ця категорія повинна бути захищена. Коли ми побачили, що в інших обласних радах створені цілі відділи, нас доля Слава Богу звела з Вікторією Матієнко. Тоді не було навіть й мови про її роботу в обласній раді. Ми просто активно співпрацювали. А потім я зрозуміла, що ця людина, саме ця людина повинна обіймати посаду радника на постійній основі. Ми знайшли можливість її працевлаштувати. І до сьогоднішнього дня вона сумлінно виконує свої обов'язки по цих питаннях. Кожного дня до Вікторії може прийти будь-який учасник АТО/ООС, звернутися зі своїми питаннями. Вона опрацьовує звернення і передає їх мені. Так простіше працювати. І я переконана, цей підрозділ повинен залишитися. Однозначно, повинен.

Кор.: - Впродовж теми. Якраз днями Ви були присутні на входинах родини учасника АТО з Вітовського району. На умовах співфінансування родині - погорільцям було придбано житло.

В.М.: - Так, це теж позитивний приклад нашої роботи. Програма надання учасникам АТО допомоги. Якщо дає місцевий бюджет гроші, то Миколаївська обласна рада теж долучається 50% спів фінансуванням. Це працює і в інших регіонах України. Вона повинна теж залишатися і функціонувати. Чому? Тому що багато учасників АТО не мають власного житла. А сьогодні є можливість викупати житло у сільській місцевості. Ось так, як ми придбали будинок в Галицинівській ОТГ. Учасники АТО для мене - це люди, які повинні бути захищені. Воїни…Коли сталася війна, ми почали всі разом збирати все необхідне. Останні свої гроші витрачали.

Кор.: - Тобто, для Вас це було найважче? Аж ніяк не відставки? Війна?

В.М.: - Відставки - це внутрішні емоції. Можна піти, або продовжити боротися. Я обрала друге. А коли ти ховаєш хлопця, молодого парубка з твого населеного пункту…Тоді вже виправити, або змінити нічого не можливо.

Кор.: - Вікторія Вікторівна, Ви сказали, що Ви людина села. Але я аналізуючи поточне скликання і порівнюючи його з попередніми зробив для себе висновок, що Ви і Ваші колеги мало приділяли уваги аграрному сектору. Ймовірно тому, що у складі обласної ради не було таких велетнів як Федір Іванов, Володимир Погорєлов, Микола Бялик? Як Ви вважаєте?

В.М.: - Добре, що Ви поставили мені таке запитання. Дякую. Ми за пропозицією нашої аграрної комісії, яку очолює Юрій Кормишкін, надали фінансування для регіонального замовлення фахівців галузі. 2,5 млн. грн. профінансували з обласного бюджету підготовку кадрів у нашому аграрному університеті. Це і є підтримка, дієва підтримка галузі. Ми відновили премію Федора Іванова. І кращі механізатори на кожне свято Дня працівників сільського господарства отримували винагороди. Це були люди, які справді працюють на полі. До початку пандемії коронавірусу ми збирали людей у театрі. Відзначали їх, вручали нагороди.

А взагалі, як людина, яка протягом п'яти років обіймала посаду очільника представницького органу влади зробила для себе такий висновок. Що важливе для сільгосптоваровиробника? Щоб йому не заважали. Це бізнес. Це підприємці, яким не потрібно заважати і погода була сприятливою. Тут достатньо потужні були підприємці-аграрії. Вони теж входили до складу нашої аграрної комісії, яку очолює Юрій Кормишкін. Обласна рада орієнтувалася на законодавчі ініціативи Верховної Ради України. Якщо вони були недоречними, або недолугими, ми могли звернутися до столичних колег. Нажаль сьогодні відсутній закон, який зобов'язував би Центральний орган влади розглядати рішення сесії – звернення. Про це я говорила і на засіданні нашої асоціації обласних рад. Ми вже зверталися до всіх центральних органів, Міністерства юстиції. Тому що всі наші звернення, а їх у сьомому скликанні було більше ста, не отримували належної реакції. Ми отримували відписки. Але, щоб регіональну владу почули, як депутатський корпус - цього не вистачає у законодавчому полі. Щоб питання розглянули і дали фахову відповідь чи реакцію.

Кор.: - Спортивний комплекс "Трудові резерви" . Не дивлячись на те, хто його ремонтував останнім часом, по факту - діти займаються, дах не тече, комплекс залишився. Як Ви вважаєте, яка доля чекає на нього? Чи буде завершено процес передачі у комунальну власність області?

В.М.: - Ми зустрічалися з головою облдержадміністрації Кімом. Домовилися про цивілізовану передачу справ, напрацьованих нашим депутатським корпусом спільно з адміністрацією. Я зазначила свою позицію – це завершення тих проектів, які розпочала наша каденція. І зокрема тих, де все залежить від виконавчої гілки влади. Це і шаховий клуб, це онкогематологія, це радіологічне відділення. І в тому числі ми проговорили у тому числі процес передачі спортивного комплексу. Повинна бути воля Міністерства передати це нам у комунальну власність. Ми пішли яким шляхом? Коли ми бачили, що ЧНУ ім.П.Могили хоче здійснити вигідний обмін для обох сторін – це абсолютно нормально. І якщо розглядати позицію ректора, то по відношенню до університету він діяв абсолютно бездоганно. Але ми розуміли, що комунальна власність все ж таки може більш ефективно використовуватися, ніж державна. Ви подивіться на території області, де ефективно використовуються об'єкти державної власності? Немає таких прикладів. Тому, "Трудові резерви" – там є басейн, там розміщена наша ДЮСШ. Нам важливо, щоб до кінця року ми отримали акт прийому-передачі в обласну комунальну власність. Після цього, як ми вже означили – плануємо ремонт, ми плануємо проект. І просто реконструкція дасть місту гарний об'єкт. А басейн варто зробити відкритим для всіх бажаючих. Сплатити на рахунок кошти і провести там час. Під таке використання басейн по-суті готовий. Тому що, коли ми кажемо, що необхідно будувати якісь будівлі, чому не відновити існуюче? І у нас є порозуміння з головою ОДА у цьому питанні. Боротьба була непростою за об'єкт. І я сподіваюся, що це теж буде нашим досягненням. І зробимо у "Трудових резервах" центр надання послуг оздоровлення і спорту. Я думаю, що це буде чудово!

Кор.- А коли поставлять крапку у довготривалій історії шахово-шашкового клубу?

В.М.: - Сподіваюся, що цього року. Приходив до мене Дмитро Горощенко і пригадав, що цей ремонт теж ініціювали ми. Просто я сьогодні не назвала його у досягненнях через незавершеність об'єкту. Ви, як журналісти, поставили б мені запитання чому так? Правильно? Давайте розтлумачимо нашим читачам. Обласна рада ініціює проекти, організовує їх, виділяє кошти, а ось процес контролю повинен здійснюватися виключно замовником – управлінням капітального будівництва облдержадміністрації. І коли я намагалася як юрист пояснювати людям, яким чином взагалі співпрацюють ці дві гілки влади…То я Вам скажу чесно, що обласна рада зі штатом людей близько 40 осіб робила більше, ніж обласна державна адміністрація зі штатом 600 людей. Тому що ми боролися за здоровий глузд і розуміння. Навіть у питанні надання допомоги важкохворим дітям. МИ просто виборювали нормальну позицію. Тому така виснажлива боротьба точилася систематично. Коли ти вже не розумієш, навіщо це все?! Якщо люди, які повинні приходити з пропозиціями, того не робили. Вони чиновники. Ми ж обрані людьми. І робили іноді те, чого навіть не планували. Коли область залишається без керівника…Або просто відсутня воля щось робити і змінювати…Береш на себе таку відповідальність і просто рухаєшся вперед. Миколаївщина повинна була розвиватися, маючи такий потенціал.

Повертаючись до шахового клубу, хочу зазначити, що деякі засоби масової інформації розповсюджували про мене недостовірну інформацію. Мовляв, Москаленко щось там має з реконструкції шахового клубу. Це абсолютна брехня. І це вже підтверджено. Хоча ніхто за це не вибачився. Коли йде шквал негативу, згодом люди повинні вибачатися…За кордоном, на який ми так рівняємося всі, саме так складаються такі справи. Тому, можливо по завершенні каденції я буду подавати у суди. Це репутаційні речі. Розумієте? Моя думка така – за все повинна бути відповідальність. Багато бруду налили за ці п'ять років на мене, мою родину, моє оточення. Репутаційний слід залишився.

Кор.: - Ви зараз говорите вірні речі. Тим більше, що навіть у депутатському корпусі обласної ради знаходилися люди, які Вас ображали. І у сесійній залі у тому числі. Чи повернетеся Ви, Вікторіє Вікторівно до цієї історії теж?

В.М.: - Це до того, що ми говорили про жінку. Коли мені погрожували відверто у сесійній залі. Відрізати мені язика…Чоловікові навряд чи такі слова наважився говорити цей депутат…Тому що відразу довелося б відповідати. З трибуни лунали такі речі, що…Говорили: " Займайся дитиною". До чого це тут? Я до своєї роботи ставилася відповідально..Я за це отримувала заробітну платню. І до речі про зарплату голови обласної ради та її розмір. Вона була проголосована, я з неї податки сплачувала. На предмет високих премій у порівнянні з іншими головами обласних рад України…Хочу сказати, що окремі мої колеги ще й бізнесом займалися. У мене не було бізнес-проектів, моїх підрядників. Я жила і живу на заробітну плату. Коли мене хотіли зняти, влаштовували всякого роду перевірки. Нічого не знайшли. Коли останнім часом вже керівник СБУ Герсак мені погрожував відкриттям справ, тому що в офісі президента України до мене склалося негативне ставлення. Я відповіла, що маю право залишатися на посаді. Нехай депутати визначаються . Але у законний спосіб ніколи не вистачало голосів. Завжди мало місце штучне стягування. Накачування. Я сказала, порушуйте. Я буду і готова захищатися. Я адвокат.

Кор.: - Вікторія Вікторівна, коли у Вас були важкі моменти, то Вас підтримував Петро Олексійович Порошенко. Сьогодні Ви з ним підтримуєте зв'язок?

В.М.: - Так, я маю з ним прямий зв'язок. Але, розумію, що Він людина зайнята. У нього є справи всеукраїнського рівня, міжнародного рівня… Він п'ятий президент України. І я не можу по будь-якому питанню просити його підтримки. Але, коли мало місце намагання мене зняти з посади вже за часів президентства Зеленського, він дійсно мене підтримував. Надавав інформаційну допомогу. Політичну. Він мене підтримував так, мов батько доньку. Мені часто ставили питання: "А чому ти так за Порошенка?". Я просто бачила його дії конкретні. Він відповідальна людина.

Кор.: - Чому тоді Петру Порошенку не вистачило політичної волі і сил, щоб підтримати Вас, Вашу кандидатуру на посаду Миколаївського міського голови під час виборів 2020. Розуміючи, що ви борець за справедливість, Ви маєте досвід управлінський, досвід роботи в місцевому самоврядуванні? Чому Він так і не довів цю справу до кінця?

В.М.: – Знаєте, він заявляв про підтримку. Але міська організація прийняла рішення не висувати кандидата. Хоча, якщо проаналізувати ситуацію, то лише у трьох містах України не запропонували кандидатів від нашої політичної сили. Це- Миколаїв, Хмельницький, Кропивницький. Чому Миколаїв не висунув кандидата, вже залишиться в історії. Я готова була, мала власне бачення на розвиток нашого обласного центру. Сьогодні ж обставини складаються так, як складаються. Обирають люди. Я про це не жалкую.

Кор.:- Що сьогодні на Вашу думку не вистачає Миколаєву? Щоб Ви запропонували для покращення ситуації?

В.М.: - Коли я готувалася до виборів і думала, що мою кандидатуру все ж таки затвердять, розробляла стратегію. Для мене прикладами слугували Львів – система управління транспортом, Вінниця – система управління послугами, це електронні послуги. Також Львів – це культура розміщення реклами, оформлення фасадів будинків тощо.

Кор.:- Ваше враження особисте від площі Соборної?

В.М.(сміється): - ...Ну, вона вже відбулась. Я говорила з Олександром Федоровичем про відновлення роботи фонтану поблизу адміністративної будівлі Миколаївської обласної ради. Він на балансі департаменту ЖКГ міста. Тут центр міста. Необхідно прив'язати все до одного ансамблю нашого меморіалу "Струни пам'яті" і друге, щоб люди сюди просто приходили на відпочинок. А площа…Вона вже є. Взагалі дизайн і концепція розвитку міста повинна бути одна єдина. Не хаотична. Якщо брати наш яхт-клуб, він повинен корегуватися з восьмим причалом. Необхідно робити там одну лінію. Один комплекс.

Кор.: - Ви задоволені результатами Європейської солідарності у Миколаєві. Які уроки можна з цього результату винести?

В.М.: - Хотілося б краще. Багато було об'єктивних і суб'єктивних причин. Якщо брати мій округ – Вітовський і Корабельний райони, то ми результат гідний показали. Але, у той же час перше місце там зайняла ОПЗЖ. І було певне розчарування, що необхідно людям зробити, аби вони оцінювали мою роботу. Знають мене, мою роботу і досягнення, мою родину, а голосують за інших. Голосують за телевізор. І в якийсь момент вже почала говорити про неправдивість гасел політичних опонентів. Депутати не впливають на зниження тарифів. Як приклад. Депутати обласної ради не впливають на цей процес. Абсолютно. А люди продовжують голосувати за популістів, за тих, хто від початку говорить неправду. Тому розчарування. Хотілося більшої підтримки і розуміння. Але такий він сьогодні південний регіон України.