Втомившись від політиків хвилі 90-х, українці переключили увагу на пошук нових облич і нових лідерів. Але звідки вони візьмуться – молоді, чесні, освідчені, безкорисні?

Президентська кампанія з низького старту. З дуже низького

Хто дасть гарантію, що молоді люди, виховані в пострадянський час, де превалювали "схеми" і "віджими", дадуть нову якість управління?

Адже вони не мали позитивних прикладів великих керівників, вони мали тих, хто один поперед одного демонстрували відсутність грунтовної освіти, християнської моралі, загальнонаціональної відповідальності. Й ледь дотягували до кінця свого управління.

Тому найшвидше треба було б задуматися не про заміну облич (хоч і це теж вкрай необхідне!), а про створення пересторог, які не дадуть "вирости рогам" на державних постах у вчорашніх дуже милих політиків.

Колись древні греки, запроваджуючи демократію і виборче право, обмежили строк управління своїм лідерам до двох років і запровадили постійний закон про люстрацію – остракізм.

Це були досить жорсткі, а інколи й не досить справедливі й жорстокі заходи, але вони надовго врятували афінську демократію.

Крім того, це не завадило Періклу багато разів переобиратися і 40 років стояти на чолі молодої, ще не обтяженої досвідом республіки. Чесноти цього дивовижного чоловіка переконували схильних до індивідуалізму, а отже і до анархії, древніх греків.

Наша країна ніби й має такі апробовані сучасним світом перестороги, але вони в нас чомусь дуже слабко працюють. Може, тому що там, крім усталеної законослухняності, ще в почесті християнська мораль?

Але оскільки моральне право – категорія темна й маловідома на українських теренах, доводиться зосередитися на іншому. Наприклад, якими головними ідеями починають засівати електоральне поле кандидати? Тобто які вагомі підстави вони мають претендувати на високі державні пости?

Судячи з того, що рейтинги основних кандидатів приблизно однакові й коливаються в межах статистичної похибки, то їхні ідеї або співмірно значні, або ніякі.

А оскільки вони коливаються в межах 10%, то хочемо ми того чи ні, а доводиться визнати, що лідерам президентських перегонів поки ні з чим вийти на загальнонаціональний рівень. Поки.

Проведені 144 реформи в устах президента звучать дуже оптимістично! Але це не відомо на кого розраховано, бо для пересічного жителя найбіднішої країни Європи, реальні статки якого за останні роки фатально зменшилися разом із катастрофічним обвалом національної валюти, звучить непереконливо.

Більше того, фатальна невідповідність переможних фанфар президента реаліям щоденного життя цілком вірогідно викликає зворотній емоційний ефект. Не на користь чинного гаранта. Про що й свідчать соціологи все тими ж 10% рейтингу. А ще небажанням електорату віддати йому перевагу в другому турі зі всіма вірогідними опонентами.

Але у своїх промовах президент не перестає бути переконливим і чесно дивиться в очі країні, яка відважно повірила його обіцянкам негайно припинити війну, повернути курс гривні до попереднього рівня, платити учасникам бойових дій по мільйону в день, провести економічні реформи й запровадити незалежний судоустрій, прийняти нове податкове й виборче законодавство і багато чого іншого.

Але, може, ще виконає, бо до наступних виборів ще цілих шість місяців! Майже жарт.

Щоправда, у Петра Порошенка є ще й альтернативний варіант повернення довіри виборців і балотування в новій ролі. Якісно новий, але чесний.

Визнати, що всі свої головні обіцянки він як чинний президент не виконав. А оскільки його люди й обрали, повіривши в щирі запевнення серйозного і відповідального чоловіка, то він має як чесний чоловік визнати свою неспроможність, скласти повноваження й по-християнськи покаятися перед людьми.

І не так, як він це зробив нещодавно мимохідь, ніби своїми цукерками пригостив. А по-справжньому, вчинком. Адже не зумів вберегти життя тисяч людей, кращих людей краю.

Це якщо він думає про перспективу, про своє добре ім’я, про збереження свого суперуспішного бізнесу, про свою сім’ю – дітей, дружину, онуків. Врешті, даруйте, про власну душу. В іншому випадку він просто ризикує. І дуже.

Не набагато кращі справи в його головного опонента – Юлії Тимошенко, хоч рейтинг має удвічі більший, ніж у Порошенка. І хоч значно менше їй є за що каятися перед народом, бо справді при проросійській владі сиділа в буцегарні, а Петро Олексійович у міністерському кріслі, та все ж теж є.

Хоча б за втрачену можливість на хвилі сприятливої міжнародної економічної кон’юнктури у 2005-2010 роках вивести країну на зовсім інший рівень.

Хоча б за невміння передбачити й максимально убезпечити економіку від страшної кризи 2008-2009 років. Хоча б за кадрову нерозбірливість. Скільки "реп’яхів" тільки вона понаносила у Верховну Раду!

Але з 15-17% рейтингу президентські вибори не виграють. Тим більше, маючи величезний шлейф недовіри, трансформований у величезний антирейтинг.

Не вірять українці в щирість пані Юлії. Не вірять – і все. І тим паче після того, як вона запросила всіх разом написати народну Конституцію.

Що таке Народна Конституція – цього ніхто не знає. Бо народ ніколи й ніде в світі її не писав.

Зрозуміле бажання сподобатися виборцю якимись новими гранями, але я дуже сумніваюся, що створення нової Конституції – це те, що вкрай необхідне українцю нині. Тим більше, коли цьому українцю з усіх світів твердять, що й чинна одна з найкращих у Європі.

І це найбільша вада нинішніх головних претендентів – відсутність щирості. Але цілком вірогідно, що невибагливі українські виборці могли б закрити очі на певні вади моральних якостей, якби наші лідери були ефективні й добропорядні в державному управлінні.

На жаль, навіть у перших заявках на президентські перегони створюється враження тотального ігнорування базових інтересів виборців, за які тією чи іншою мірою відповідає президент.

Здавалося б, що на часі – встановлення миру, чесний суд, робочі місця, зарплати, пенсії, тарифи, податки, дешеві кредити, дієва боротьба з корупцією, – ось головні виклики, на які треба сформулювати відповіді. Так, щоб усі повірили. І не так, як це зробив Порошенко 4 роки тому.

Гадаєте, наші претенденти не розуміють необхідності формування цих конкретних, добре деталізованих і вичерпних відповідей?

Хіба вони не усвідомлюють, що провести справді серйозну судову реформу зі створенням незалежного суду – це значно легше, ніж зібрати три чверті голосів у парламенті на нову Конституцію?

Але саме цей – нова Конституція, – далеко не базовий інтерес виборця, стає наріжним каменем змін, які пропонує головна претендентка на президентський пост. Це, може, й хитро, але не дуже розумно.

Просто відповіді на головні й основні виклики не входять, очевидно, в особисті плани претендентів. Тоді чому вони мають входити в особисті плани виборців?

І вже зовсім фарисейськи виглядає лозунг одного з відомих претендентів на президентський пост, котрий рекламує компроміс як основу нинішнього успіху країни.

Ну, по-перше, що таке поняття компроміс знає лише невеличка купка людей. Тобто це не розраховано на широку масу і на перемогу в перегонах. А на кого розраховано?

Компроміс по Донбасу пропонує Путін-Лавров. До них приєднується компроміс Штайнмайєра. А ще Дуда і Сіярто пропонують свої формули компромісу, де українці мають поступитися в односторонньому порядку.

На це натякає пан Тарута? Чи його велемудрі політтехнологи, добре обізнані в теорії виборчого процесу, не можуть чи свідомо не хочуть притулити цю теорію до елементарної практики?

Чи пан Сергій такий собі маячок побудував для Кремля, мовляв, я зговірливий? Не думаю, що це так, але й у нерозумінні елементарних речей теж його не звинуватиш.

Найпростіше вчиняє Анатолій Гриценко, який обіцяє пересаджати всю владну еліту на чолі з президентом. І в нього таки є шанс очолити президентські перегони. Але якщо він пояснить, як саме це зробить за чинної судової системи й відсутності власної політичної сили в парламенті.

А крім того, розпише в деталях свої радикальні ідеї та алгоритм їхнього втілення в життя. Досі він був славен тим, що перед голосуванням на виборах розпорошував і ті невеликі голоси, що досі мав. Може, зробив висновки?

Отже, країна напередодні початку офіційної виборчої кампанії немає якісно нових ідей, цікавих пропозицій, яскравих лідерів.

Але всі претенденти вже на низькому старті. На дуже низькому. Чи не так?

www.facenews.ua